|
1
|
Беседы на сонных кухнях... / Сайгон / Re: ПОЭТ АЛЬ НЕТ?
|
: 31 2010, 14:23:36
|
|
хеппі н'ю ір!!!)))
дід мороз, бухий у дрова, подарунки дітям ніс: десять літрів кока-коли, Джагу, Фанту, Спрайт і Бріз. ніс їм емемдемс шість пачок, снікерсів, діролів, чіпсів, ше й портвейну у придачу, і по вісім пак екліпсів. діти радісно встрічали вже піддатого старого, і на нього нависали ще із самого порогу. розірвали його сумку, діда вигнали у дупу, а якась галіма сука ще йому дала в залупу... посідали діти пружно, злопали всі сладості, а на ранок здохли дружно от злипання задніци...
|
|
|
|
|
14
|
Беседы на сонных кухнях... / Сайгон / Re: ПОЭТ АЛЬ НЕТ?
|
: 05 ѳ 2009, 13:32:36
|
|
вибачте, це не я. це Є.Дудар, твори якого (за незрозумілої причини) рекомендовані до вивчення включені до хрестоматій з української літератури для 8 класу! :D :D :D :D :D
ЧЕ ВОНА ШАПОЧКА (Стара казка на новый лад) В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ставненька1. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. .Верхню — розписаний незрозумілими гаслами бала¬хон. На голові хвацько2 сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою. Одного разу мама каже Червоній Шапочці: — Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі". Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона стала. Нездужає. Як у справжній казці, бабуся жила за лісом. —Тільки спіши, — каже мати, — поки сонечко високо. Червона Шапочка пішла.
Ставненька — висока, струнка, з красивою поставою. Хвацько — тут: задерикувато, виклично.
Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ. Випила вино. З'їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Засмалила смалить і наспівує. ' Ах, эта красная рябина Среди осенней желтизны. Я на тебя смотрю, любимый, Теперь уже со стороны. Як тут з кущів виходить.Вовк! Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться. — А-а-а! — гаркнув. — Червона Шапочка! Попалась! Зараз тебе з'їм. Червона Шапочка озирнулася. Цвикнула1 через густо напомаджену губу. — Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила. Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тю¬тюну. Вовк очманів. Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула: — Поїхали! — Куди? — перелякався Вовк. — Куди-небудь! — пришпорила боки Вовка дерев'яними підошвами своїх стукалок. I той рвонув. Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під'їхала до бабусиної хати, Зайшла у світлицю: — Чао предкам! — Дитино рідна! — сплеснула в долоні бабуся. — А ти де в таку рань тут узялася? — Ша! — приклала пальця до вуст Червона Шапочка. — Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала. — Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?.. — Дай щось пошамати2! — сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом. — Нема, дитино, — каже бабуся. — Бо я хворіла. — Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз. Бабуся витріщилася на внучку. — Гроші давай! — хрипко пояснила Червона Шапочка. Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. озв'язала. Подала Червоній Шапочці свою пенсію. — На. Нема більше. — Тоді я тебе з'їм! — налякала Червона Шапочка. Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Ди¬виться, біля хати лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі: - Не маю, внученько! Їй-Богу, більше не маю!..
Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає. - Хто тут бабусю ображае? Червона Шапочка криво осміхнулася — А ти у родинні справи не вмішуйся!! Браконьер нещасний! Ось напишу на тебе, скаргу, щоти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш… Мисливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстращнішим звіром. А тут жилки в нього затрусилися1. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білозубих. I, знітившись, почав задкувати до виходу. Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Ша¬почка. 3 набитим вузликом на спині. I зникла в лісі. Де вона блукає, досі ніхто не знає. Може,' стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає...
|
|
|
|
|