delavar
Карма: 0
 Offline
: 99
|
 |
« : 15 2008, 13:36:38 » |
|
Останніми роками значно зросла кількість візитів в Україну різних там «Дип Пьорплів», «Квінів» та інших «Зомбі». «Назарет» оно вже й вигнати не можна звідси. Агілєра скакатиме голяка, «Спейс» миготітиме ліхтариками.........А 3 вересня до Києва прибув досі нікому з нас, автохтонів, не відомий «Австралійський Пінк Флойд». Думав йти чи не йти. Читав, читав про те, що це найкраща підробка з існуючих. Ну так, скажімо, як Золоті Ворота, або Успенський собор в Лаврі. Все ж придбав квитки. Бо надто вже вабить словосполучення ПІНК ФЛОЙД.. Нехай бомкне і мені на вухо щось ЧАСове, а потім побрязчать в жмені Г ОШІ, які відокремлюють людей суцільним СТІНОЮ. Мріючи отак, посунувсь у Палац Спорту. Як завжди контрольні пункти, перевірки квитків. Їх моторні охоронці роздивлялися навіть на світло. Наче в шенген в’їздиш. Квитки взяв економічні, по 150 грн. Так звана фан-зона. Слухачів було багато, не панків, не металюг, не готів, не гопників, не байкерів, а пересічних громадян, які трудовою гривнею проголосували за візит в Україну заокеанських психаделійців. Не звертаю уваги на слабке, на перший погляд, завантаження сцени усімя отими колонками, підзвучками та азимутними координаторами, які так любили чортяки Девід та оджер,. Дивлюсь під стелю, а де ж усі оті надувні свіні (з альбому СКОТИ), ліжка (з альбому МИТТЄВЕ БОЖЕВІЛЛЯ)? Зась! Вмощуюсь на дерев’яне сидіння. Муляє дупу, але терплю. Чекаю з калатанням серця. Якось обіцяли в Києві шоу Уотерса «Стіна», або «Мур». І де воно? Йой, чи не надурять довірливих киян і тепер? Сидимо, стоїмо, плещемо в долоні, потіємо, хвилюємось. За сорок хвилин на восьму легкий шурхіт примушує нагострити вуха. Шурхіт переростає в гудіння, переграви гітар і, нарешті – КЕ АНК!! Засліпило очі, бемнуло по голові, тьохнув ПУЛЬС і пішло знамените, іменне, благанне, збиваюче дихання, втискаюче в сидіння але тут же як пружина виштовхуюче назад ( ну прямо як відомий жіночий виріб системи push up!!!)
Мамо люблять лялю,
І татко люблять теж
І море наче віддає тепло дитині
І піднебіння ніжно голубе
Oooo ляльо
ooo ляльо синь
Oooo ляльо
(Mama loves her baby,
And Daddy loves you too
And the sea may look warm to you babe
And the sky may look blue
Ooooh babe
Ooooh baby blue
Ooooh babe) The thin ice Тонка крига
Черрез пару композицій мене, як цвяха отим Флойдівським молотком увігнали в стілець Діти хором:
Остогидла ця освіта
Приберіть цей ваш контроль
Ні маразму в наших школах
Вчителів під три чорти........
Хей, училки, йдіть під три чорти
Докладем цеглину в стіну
В стіну роз’єднання нас.....
(We don't need no education.
We don't need no thought control.
No dark sarcasm in the classroom.
Teacher, leave those kids alone.
All in all you're just another brick in the wall.
All in all you're just another brick in the wall.)
Another Brick in the Wall, Pt. 2 Ще одна цеглина в мурі.
Мозолясті руки австралійських аборигенів справно відробляли рок-н-рольну вахту. Волохатий дядька впевнено тиснув на клавіші, не гірше айта. Барабанник духопелив всі свої бочки й тарілі як Мейсон. Голоси максимально наближалися до флойдівських. Саксофон , особливо в речах зі «Зворотнього Боку Місяця» йшов по тій самій колії. Була справжня атмосфера Пінк Флойд. І глядачі готові були скинути з себе усе та кохатися як в «Забріскі Пойнт» Антоніоні. (Так принаймні, здавалося).
Безумовно, на концерті був різний люд. Були шестидесятники, ковтнувші ще «Сурмача на Брамі Зорі». Вони недовірливо мружились та згадували спочилого бозє Сіда Баррета, діамант якого сяяв всі оті зрадянщені, потім перебудовні і ось уже незалежні роки життя, які пройшли, марно чи ні але пройшли........Були семидесятники, у яких ще вдосталь сил філософськи посміхатися........ Були діти вісімдесятих які не зовсім розуміли соціальність та злободенність текстів і тому мило фотографувалися на згадку...... Кожен щось знайшов своє. А коли над сценою виріс надувний Великий Кенгуру, стало трохи лячно. Подумалося: « Путін? Ні! Кім Чен Ір? Ні! Може просто Бабай?»
А останні речі концерту, в єдиному пориві з публікою виконані на біс «Шкода що ти не тут» та «Run Like Hell» примусили душу заспівати:
«Вип’єм за Гілмора вип’єм за Уотерса
Вип’єм та знову наллєм!»
8)
|
