.........коли мені було 15-16 років я відкрив музику так званого психаделічного напрямку це 12-тактний блюз довжелезні сумні композиції які я прокручував сотні разів улюбленими були "Шкода що ти не тут" , " Сяй божевільний діамант", "Вівці", Ще одна цеглина в мурі" ....... Там на клавішах грав ічард айт, група ПІНК ФЛОЙД. Флойд це був ковток джерельної води серед совдепівського болота. Так добре було прийти з нудних комсомольських зборів та послухати композицію "Свині" від Пінк Флойд. Або збагнувши втрату першого кохання втекти від цього світу до себе в кімнату завісити вікна включити червону лампу (при якій роблять фотографії) і слухати слухати слухати........ У Флойдів було все: і самотність людини в цьому світі і туга за чимось незбагненним і бажання не зникнути як пісчинка в пустелі і захват від світу від буття природи і очікування чогось прекрасного чи ЇЇ прекрасної та бажаної.......... а вчора помер від раку ік айт і це означає що ніколи більше не буде справжнього ПІНК ФЛОЙДУ а я все ж таки мріяв їх почути наживо.......
відходять славетні музиканти але з другого боку до тої пори поки сам прийдеш ТУДИ там вже будуть всі: і батьки і рідня і музиканти і все можна буде знову чути та бачити ТАМ і все почнеться спочатку...............
